ПДВ: чи стало легше?

Практика застосування змін в частині реєстрації платником ПДВ, що були запропоновані Законом України № 4834 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм» (надалі – «Закон №4834») не є однозначною. Їх прийняття спричинило багато питань: хто може бути зареєстрований як добровільний платник ПДВ? Який перелік документів буде вимагатися на практиці для добровільної реєстрації? Які можуть бути підстави для відмови в реєстрації? 

Варто нагадати, що податкові органи декларувати спрощення процедури адміністрування податків та зменшення бюрократичних перешкод для підприємців. Вже сьогодні стає очевидно, що зменшення бюрократичних процедур – ще одна ланка в цілому ланцюжку «спрощень», які досить сумнівними.

Із 01.07.2012 року Податковий кодекс передбачає наступне:

  • добровільна реєстрація платником ПДВ більше не передбачає дотримання спеціальних умов щодо розміру статутного капіталу або вартості активів у розмірі 300 000 грн., необхідність здійснення поставки товарів/послуг платником ПДВ протягом 12 календарних місяців в обсягах не менше 50% від оподатковуваних операцій;
  • скорочений термін реєстрації платників ПДВ з 10 до 5 робочих днів:
  • встановлена можливість складання податкової накладної в електронній формі замість паперової. При цьому повинні дотримуватись умови відносно її реєстрації (у тому числі в ЕРПН) і електронного підпису уповноваженої платником особи;
  • скорочений термін реєстрації податкових накладних в ЕРПН з 20 до 15 календарних днів.

Крім того, зміни передбачають перегляд низки критеріїв для отримання автоматичного відшкодування ПДВ, а саме:

  • суми розбіжностей між податковим кредитом і сумами заявленого до повернення ПДВ (не більше 10%) враховуватимуться не за 3 квартали, а за 3 місяці;
  • середня зарплата розраховуватиметься не за 1 рік, а за 1 квартал з урахуванням середньостатистичної чисельності працівників підприємства.

Аналіз суті цих змін дає підстави вважати, що законодавець змушений був переглянути критерії, адже неоднозначність їх формулювання була основою зловживань із боку контролюючих органів. 

Відповідно до змін Податковий кодекс містить більш широке визначення поняття «особи» для цілей оподаткування ПДВ. Тепер особою для вказаних цілей є:

1) юридична особа, створена відповідно до закону у будь-якій організаційно-правовій формі, у т. ч. підприємство з іноземними інвестиціями, яка або:

  • застосовує загальну систему оподаткування;
  • є платником ЄП за ставкою 3%;
  • є платником ЄП за ставкою 5% та добровільно переходить на сплату ЄП за ставкою 3%;

 2) фізична особа — підприємець, яка або:

  • застосовує загальну систему оподаткування;
  • є платником ЄП за ставкою 3%;
  • є платником ЄП за ставкою 5% та добровільно переходить на сплату ЄП за ставкою 3%;

3) юридична особа, фізична особа, фізична особа — підприємець, яка ввозить товари на митну територію України;
4) представництво нерезидента, що не має статусу юридичної особи.

Повернута добровільність

Із внесенням вказаних змін, з 1 липня добровільно зареєструватися платником ПДВ може кожен, хто має статус «особи» відповідно до ПКУ та здійснює оподатковувані операції, незалежно від їх обсягу.

Важливо, що п. 182.1 ст. 182 ПКУ апелює до наявності оподатковуваних операцій. Дане положення дозволяє зробити висновок, що, наприклад, укладення договорів на постачання товарів/послуг чи наявність наміру здійснювати оподатковувані операції ще не буде вважатися підставою для добровільної реєстрації. 

Отже, новостворена особа, яка не може підтвердити наявність оподатковуваних операцій, не може відразу зареєструватись платником ПДВ. На практиці орган ДПС звертається до особи з пропозицією надати розшифрування обсягів оподатковуваних операцій з метою визначення обґрунтованості реєстрації платником ПДВ. Тобто, окрім реєстраційної заяви, яку особа подає до податкового органу, інспектори на місцях вимагають ще ряд підтверджуючих документів. Хоча законодавець і не визначає перелік документів, якими повинна підтверджуватись наявність оподатковуваної операції, на практиці для реєстрації платником ПДВ на цій підставі нам доводилося готувати такі документи (відповідно до вимог посадових осіб місцевих податкових інспекцій):

  1. Договір на здійснення оподатковуваної операції;
  2. Акт наданих послуг (виконаних робіт), що підтверджує реальне виконання такої оподатковуваної операції;
  3. Оригінали банківських виписок із підтвердженням факту розрахунку за наслідками такої оподатковуваної операції (це при тому, що Закон не пов’язує наявність факту оподатковуваної господарської операції саме з фактом оплати, адже з виникненням першої події).

Для проведення реєстрації у місцевих податкових інспекціях вимагається надати докази надходження хоча б однієї гривні, що надійшли заявнику від покупця як оплата в рамках оподатковуваної операції. 

Важливо пам’ятати, що ПК передбачає такі підстави відмови податківцями реєструвати суб’єкта господарювання платником ПДВ. Так як зазначається в п.183.8 ст. 183 ПКУ «Орган державної податкової служби відмовляє в реєстрації особи як платника податку, якщо за результатами розгляду реєстраційної заяви та/або поданих документів встановлено, що особа не здійснює постачання товарів/послуг або не відповідає вимогам, визначеним статтею 180, п. 181.1 ст. 181, п. 182.1 ст. 182 та п. 183.7 ст. 183 ПКУ». Норма виглядає цілком логічною і не містить підстав для побоювань. Очевидно, саме ця умова і лягає в основу того, що податкові органи вимагають вказаний вище перелік документів для реєстрації платником ПДВ. 

Проте виходячи із практики взаємовідносин із податковими органами та зважаючи на неврегульованість законодавством переліку документів для реєстрації платником ПДВ, можна припустити, що певні зловживання з боку окремих податківців все-таки будуть.

 Як підсумок можна зазначити, що навіть зважаючи на факт деякого спрощення норм із прийняттям Закону №4834 платник податку має завжди враховувати можливість «інакшого тлумачення» навіть однозначних норм податкового законодавства. При цьому варто також зауважити той факт, що законодавець не притримується раніше затвердженого принципу стабільності (щодо внесення змін до елементів податків, не пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки). Яскравим тому доказом можна назвати і Закон № 4834.

Катерина Кошіль

Член Палати податкових консультантів України

Юрист юридичної фірми «Такс Терра»